Рік тому один з батьків-засновників Nazareth Піт Егню написав: «Ден помер сьогодні о 12:40. Це найсумніше оголошення, яке мені коли-небудь доводилося робити. Cім'я втратили чудового, люблячого чоловіка і батька, я втратив найкращого друга, а світ втратив одного з найкращих співаків, які коли-небудь існували".
Отже, цей випуск, в якому ми розповімо про засновника та лідера рок-гурту Nazareth Дена Маккафферті - ніби меморіальний, до роковин смерті рок-зірки. Але ми не будемо наганяти суму. Бо те, що наспівав за свою кар’єру володар унікального голосу Ден Маккафферті принесло у світ мільйонам прихильників його таланту по всьому світу лише радість та суму ніяк не наганяє.
Маючи час та натхнення, досвідчені люди можуть будь-якому факту чи явищу в цьому житті надати своє яскраве та несподіване конспірологічне пояснення. Дарма, що воно може бути далеке від істини – той, хто схоче, повірить. Сучасна музика – не виняток. Хтось напускає туману, аби привернути до себе увагу. Хтось видає себе за іншого, аби набити ціну. Кидає публіці хибну приманку, аби «завести» її. Дешево і сердито. Але іноді виникають такі несподівані сюжетні повороти, що справді дух перехоплює і від самої музики, і від тих пригод, у які вона потрапляє.
Ми розпочали мандрівку континентом, досліджуючи, як музичні культури різних країн впливають одна на одну та які цікаві феномени це часом породжує.
Розширимо нашу географію добрим десятком країн – від півдня Європи до її західних та північних меж. Як завжди, музика подарує вам чимало несподіванок, парадоксів та незвичних сюжетних поворотів.
В Грузії ви почуєте прекрасну композицію, де поєднається традиційний грузинський чоловічий спів та французький шансон.
В Бельгії до шансону вплететься вже класичний американський чорний блюз, а в Скандинавії вас чекає дрібка екзотики, як каже один з ведучих, зовсім позамежного рівня: норвезький хіп-хоп.
В Туреччині вас чекає, здогадайтесь, мусульманський рок, але, не помилитесь, з абсолютно американським звучанням, ну і трохи, зрозуміло, японських впливів.
Литовці запропонують приджазовані поп-ритми, поєднані з вишуканим електронним звучанням, а іспанці ( в одній композиції) - гримучу суміш репу, хіп-хопу, регей, латини…
Коли ж етнічні португальці запропонують вам дещо в стилі клЕзмер, або клезмЕр - дивну суміш єврейських, балканських та східноєвропейських мелодій, покладених на джазову основу, ви просто поринете в нашу нову Музичну історію й самі не помітите, як вона добіжить завершення.
Тож налаштуйтесь на парадокси. Про Челентано по-німецьки, про Бені Андерсена з легендарного шведського гурту ABBA, якого на батьківщині знали за іншим стилем, про солістку Roxette Марі Фредріксон, якою ви її не знаєте, про неймовірні пригоди хіта угорської Omega, того самого, переспіваного Scorpions і не лише ними…
Одне слово, традиційно: слухайте нас – не переслухаєте…
У кожного десь там, де перебуває серце, є свій шорт-лист потаємного зі словом «вперше». Перший поцілунок (це сталось!). Перша зарплата в конверті (вау! таке можливо?). Перший автомобіль (це ж я їду – чому вони не помічають?).
Те саме з музикою.
Ось вперше до тебе прийшов «Сержант Пеппер».
Ось ти вперше підіймаєшся «Сходами до неба».
А ось вперше потрапляєш туди, на Темну сторону місяця. Заплющуєш очі і пригадуєш, як тебе несуть туди ці неповторні гітарні рифи, ці голоси, і сам себе чуєш десь мовби збоку: виявляється, так теж можна грати…
Здається, це було вчора.
А цьому «вчора» вже 50 років. Саме так: 10 березня виповниться півстоліття з дня виходу альбому Pink Floyd - The Dark Side of the Moon. Тож ловіть новий подкаст з циклу «Музичні історії від Укрінформу», присвячений цій нескромній даті.
The dark side можна просто переграти. Уявляєте Pink Floyd в стилі диско? В стилі хіллбілл? Або з оркестром арабських інструментів? Послухайте все це на прикладі однієї композиції, не скажемо якої, лиш натякнемо, де ото гроші пересипаються в касовому апараті…
The dark sidе можна імітувати. По світу багато років катаються кілька стадіонних шоу, які виконують кавери групи, сотні музикантів займаються цим, є цілий рух фанатів, які зациклилися навіть не на розвитку традицій групи, а на імітації звуку, манери гри, створюючи своєрідні варіації на тему альбому-ювіляра чи Pink Floyd взагалі. Тут є британці, є швейцарці під непретензійною назвою Космос, які записали вже 5 альбомів із власним матеріалом, та здобули у фанатському середовищі репутацію найбільш успішних імітаторів стилю. Послухайте, і погодитесь, що деякі їхні композиції звучать як студійні ауттейки із втрачених записів золотого періоду Флойдів.
Нарешті, The dark side надихає безліч музикантів у світі не просто на копіювання, а на спроби творчо розвинути стиль Флойдів. Розкажемо про одного хлопця з Техасу, Лінна Стоукса, який записав вже кілька альбомів і зрештою замахнувся на концептуальний альбом у стилі The dark sidе, який було названо Terra Nocturne. Нагадаємо про звукорежисера Алана Парсонса, який створив для Pink Floyd «фірмове» флойдівське звучання, що десятки, якщо не сотні «звуковиків», натхненні його успіхом, намагаються перевершити Алана. Шедеврів там, звісно, мало, але, є вельми цікаві явища, як, наприклад, сольний проект британця Філіпа Лейна під назвою Флаенс.
До початку березня, коли, власне, настане сам ювілей альбому, звісно, буде приурочено безліч спогадів чи шоу. Наш же подкаст ви зможете послухати заздалегідь, не поспішаючи. Згадайте про магічну силу музики, і хай буде з вами натхнення! А нас слухайте далі– не переслухаєте!
Різдво – завжди диво, якщо ми віримо в нього. І такі ж дива трапляються з музикою в переддень Різдва. Ви з цим, безумовно, погодитесь, послухавши наш новий подкаст - черговий випуск «Музичних історій» з Укрінформом. В ньому ми зібрали саме такі - дивні, дуже дивні і просто дивовижні історії, що трапились з музикою та музикантами.
Візьміть, приміром, Щедрик. Важко полічити версії та варіації на тему мелодії Леонтовича за понад сто років. Але ось ви слухаєте і… не вірите: тривожна, нервова мелодія, ніби і не Щедрик. Фронтовий Щедрик – іншого на думку не спадає. Але насправді записана ця версія не під час війни, і навіть не в 2014-му році, а ще за два роки до того, 2012-го року – унікальним колективом талановитих музикантів The Prog world orchestra. Півтора десятки зірок прог-року під проводом Ніла Морса записали обробки найвідоміших різдвяних хітів. І унікальна інтуїція митців підказала, що всі пісні мають бути веселими, а от Щедрик зовсім іншим.
Інша історія - з мегапопулярним польським гуртом Czerwone Gitary, який випустив різдвяний альбом. Нічого несподіваного, якби йшлося про Британію чи Сполучені Штати. Але це сталось в соціалістичній Польщі. 12 пісень на альбомі. Люди радіють світлому святу, будують вертеп, співають колядки, носять восьмикутну зірку на палі…. І жодного разу в текстах не згадано ні назви свята, ні імені, так би мовити, іменинника - Ісуса. Схоже, це єдиний у світі подібний різдвяний альбом. Очевидно, навіть ідеологічні цензори були ошелешені креативністю музикантів і, зберігаючи хоча б десь в глибині душі дитячі різдвяні мрії, випустили альбом у світ.
Чи зовсім інший, не менш несподіваний сюжет. Невибаглива пісенька під назвою Metro's Eleven Days From Christmas – Одинадцять різдвяних днів Метра. Текст пісеньки – перелік абсолютно калічною англійською мовою різних гастрономічних див: вареники - «пирОги», ковбаса, легендарний борщ з часником. Виконання – наш співаючий ректор на цьому фоні навіть не талант, а геній. Результат? Записаний в Канаді на Різдво 1976-го року сингл із піснею канадійського співаючого коміка українського походження на псевдо МетрО ( справжнє його ім’я Лесь, чи то пак Лес Павелік), який підігрує своєму напівречитативові на пилці, коров’ячих дзвониках та глиняних свистульках, було продано по всій Канаді у кількості більш як 50 000 копій і він отримав статус золотого за канадською сертифікацією. Ось такі дива трапляються з музикою та музикантами на Різдво.
І це ще не все. Буде неймовірна композиція Let it snow3 dollars, як стверджують виконавці, зіграна на дитячих музичних іграшках, придбаних на різдвяних розпродажах за ті самі три долари. Буде «Мелі Калікімака!» в ритмі реггей (хіба ви забули що саме так бажають «щасливого Різдва!» гавайською?). І нарешті - кавер Джона Леннона - «Щасливого різдва! Війна закінчилася».
Буде саме так! І тоді настане час для веселої музики…
Тільки справжні почуття можуть звести під однією обкладинкою Сера Пола Маккартні, Матіа Базар, Ніка Кейва та Boney M
Ми записали три подкасти з циклу «Мелодії воєнного часу». В них було мало веселого та радісного, бо ж біль, втрати, відчай від страждань рідної країни не зроблять їх такими.
Але навіть в найтемніші часи людина шукає те, що дасть надію та підтримає любов.
Так виникла ідея записати подкаст з мелодіями та текстами саме про це. Ви здивуєтесь, але на означену, так би мовити, тему, співають і ті, кого ви, можливо, давно зарахували до збайдужілих та циніків.
«Побачити річку, яка блискучою стрічкою тече в далечінь.
Повернутися додому, де чекає вогнище і твоє кохання.
Це так просто і так необхідно мені.
Це і називається щастям».
Це підрядник з пісні виконавців, під чиї, добре знайомі вам хіти та суперхіти, здавалося б, можна лише танцювати, не вслуховуючись в текст. Натомість ось вам пісня «Семплічіта», тобто, «Простота» чи «Природність», де вони співають про те, що на намагається знищити війна - щастя, надію, кохання, і ви чуєте надзвичайну мелодію та бачите світ трохи іншим.
Пісня інших мегапопулярних виконавців We killed the world( Ми вбиваємо світ) спочатку здивує, як весело вони це роблять, потім же, коли залунають дитячі голоси…. Втім, краще слухайте.
Так само варто прислухатись і до сера Пола Маккартні, чия композиція Hope of deliverance( Надія на визволення), записана десятки років тому, але ніби то і для тих, хто сьогодні втратив щось дороге в цьому житті.
Ми вже не кажемо про ще одних виконавців, під чиє Lemon Tree(Лимонне дерево)в ефірі ви, поза сумнівами, не раз релаксували. Тут же ці самі хлопці здивують вас не мало не багато – готовністю рятувати світ:
Прощавай, крихітко!
Ми завтра маємо важливу справу – нам треба рятувати світ.
Ми повинні повернути крила птахам і сонце у свої серця
Скажи мені : до біса! (fuck you). Йди – і врятуй цей світ.
Звісно, своєрідне побажання (це про отой англійський текст в дужках) хлопці хочуть почути для порятунку світу. Але ми вже знаємо, що не лише вишукана словесність супроводжує добрі діла у нашому світі, наприклад, коли треба когось спрямувати за потрібним напрямком.
Отже, буде чимало несподіваних для вас поворотів музичних сюжетів. У підсумку ж, як вірно каже один цікавий виконавець (за походженням іспанець, музичну кар’єру він зробив у Італії, співаючи на дивному іспано-італійському суржику): Ме каго ен амор.
Тобто: Моя ставка – на любов.
А ваша?
Це така собі лірична оповідка про вплив французів, зокрема, шансону, на сучасну світову музику, насамперед, англосаксів.
Тут буде багато несподіванок для вас.
Приміром, як батько панк-року Іггі Поп зрадив своєму дітищу на старості років саме з шансоном. А що їх об’єднувало з Джо Дассеном? Ото ж…
Як американець Сідней Беше написав мелодію, що безліч разів потрапляла до різноманітних французьких збірок, хоча не був до того у Франції.
Про Тома Дютрона, який на відміну від свого батечка Жака Дютрона, навпаки, тягнувся до Америки і що з того вийшло.
Про Жака Бреля, якого ми знали як «Зануду», а він виявився новатором.
А чули як брутальний бородань з відомої американської групи ZZ Top Біллі Гіббонс співає пісні з репертуару Едіт Піаф? Ще раз так ото ж…
Ну, і на завершення буде трохи зовсім вже екзотики, навіть на фоні того, про що вже сказав. А яка саме екзотика, хай буде сюрприз.
Слухайте нас – не переслухаєте!
Війна народжує пронизливі тексти і непересічну музику
Ми продовжуємо слухати «Мелодії воєнного часу». Були впевнені, що обмежимось двома випусками але війна, на жаль, триває. Та й, відверто, сама тема не відпускала.
З хвилюванням щодня передивляючись новини з фронту, чекаючи звісток від тих, хто на передовій, чи займаючись під акомпонемент повітряних тривог звичною волонтерською роботою, ти живеш цією війною. І музика, що лунає в цей час з приймача, десь на вулиці чи на Yuotube, теж мимоволі вплітається в твою мелодію війни. А ще за асоціацією пригадуються нові й нові достойні пісні чи композиції, які колись знав, але лишень тепер відчув їх нотами єдиної мелодії.
Так народився третій подкаст циклу.
В ньому, як завжди, різні стилі та далеко не всі відомі вам музиканти.
Буде англійська, італійська, французька та ідиш.
Буде «Свобода думки» і «Королівське полювання», буде класична гітара і некласична.
Будуть очевидні аналогії, а потім - як несподівана синкопа, три пісні, написані в різний час і в різних країнах, складуться в один триптих: так наче, хтось згори від самого початку мав цей задум і вів авторів через роки та відстані до цієї миті. Не повірите, в цьому триптихові поєднались ска-панк-анархісти, відомий мультиінструменталіст та просто прог-металісти. А потім буде цікава інтерпретація Боба Ділана наслідувачами Pink Floyd.
І ще, слухаючи цю музику, ви шукатимете відповіді на одвічні питання:
Дитина-солдат, хто зробив її такою?
Чому я стріляю? Що вони мені зробили?
Хто вони, владарі війни і як вони приходять у цей світ?
А на завершення - думки щодо тих самих «владарів війни»: «Сподіваюсь, ви помрете непрощеними, і я буду стояти біля вашої могили».
Така вона, правда війни, і такі породжує сподівання.
Але зрештою музика все одно об’єднує, і як приклад ми пригадуємо неймовірний прецедент часів залізної завіси, коли одна й та ж пісня одночасно стала «зірковою» в Східній Німеччині та ФРН. Пісня та поверне нас до мирних, довоєнних мрій. А Маестро Челентано, хоча «La situazione non e buono», тобто «Ситуація не дуже», заспокоїть: є те, що «нас об’єднує: повітря, яким ми дихаємо; спільний будинок, який ми будуємо; земля, по якій ми ступаємо і, звичайно, любов, яка є у нас».
«Любов, яка у нас є» - це вже немало.
А ще: Цум золь вест ду зайн майн!
Коли прослухаєте, ви з цим погодитесь!
Вели випуск традиційно Олександр Харченко та Володимир Радченко, монтаж традиційно був за Романом Храбровом.
Новий подкаст з циклу «Музичні історії від Укрінформу» - про танці. При цьому танці не прості, а кримінальні. Якщо може бути кримінальне чтиво, чому не може бути кримінальних танців?
Як ми до цього докотились — танцювати під пісеньки про гангстерів чи балади про кримінальних злочинців?
Є різні версії. Скажімо: все почалося з групи Paper Laceта їхнього легендарного хіта The night Chicago Died. Весела мелодія, під яку Мітч Мюррей та Пітер Келлендер вирішили оповісти про героїзм поліції в трагічному протистоянні мафії, сприяла нелогічному на перший погляд успіхові цієї британської пісні у США, Латинській Америці та Австралії. І шалено підігріла цікавість до теми. Експлуатація навколокримінальної тематики була запущена на повну.
Стиль диско, що став ледь не першим суто розважальним стилем в сучасній музиці, просто осідлав ті самі мотиви. Родоначальники італійського диско La Bionda на повну виспівували-витанцьовували свою Bandido. Супергурт Boney Mна біс-перебіс у своєму суперхіті Ma Bakerславив матусю Бейкер з її бандитською сімейкою (...всім стояти, я матуся Бейкер, це пограбування, і далі за текстом).
Деякі з таких історій видається просто фантастичними.
Приміром, історія з випуском американським диско-фанк-гуртомGary`s Gang альбому під назвою Gangbasters. Фактично під одну композицію, кавер пісні Gangbasters, було оформлено розкішну обкладинку альбому на тему крутих гангстерських “розбірок”. І от композиція з якихось причин до альбому не потрапляє. Але ж не викидати таку стильну та круту обкладинку! І альбом виходить саме з тим художнім оформленням, з яким був задуманий, але без титульної пісні. Ви щось таке в сучасній популярній музиці пригадуєте?
Інша історія - про Boney M. Мільйони людей по всьому світу витанцьовували під пісню El Lute з альбому Oceans of fantasy. Цю пісню крутили навіть по радянському радіо під тим осусом, що присвячена вона якомусь іспанському чи латиноамериканському революціонеру. Насправді все було трохи інакше, але ще навіть крутіше. Елеутеріо Санчес Родрігес не був ніяким революціонером, натомість був кримінальним злочинцем, внесеним до списку “найбільш розшукуваних злочинців” Іспанії і прославився найбільше тим, що після вироку за вбивство кілька разів втікав з в`язниці. За тюремними мурами він навчився читати, отримав диплом юриста і написав книгу. Продюсер Boney M Френк Фаріан прочитав історію цього персонажа в якомусь глянцевому журналі, після чого народилась пісня, а групу стала фанатом злочинця, зібрала кошти для нього та відвідали його у в’язниці.
Черговий подкаст «Музичні історії від Укрінформу» став тринадцятим за ліком. І це похмуро-містичне число наштовхнуло нас на думку поговорити про везіння та невезіння в музиці. Чому один музичний проект «злітає» та стає надуспішним, як той же «Led Zeppelin» ( навіть попри назву – Свинцевий дирижабль!), а інший, здавалось би, потенційно не менш перспективний, з тріском провалюється?
Скажімо, Box of frogs. Чи багато ви знаєте про цей гурт? Отож. А задумувався він вихідцями з легендарного гурту Yardbiards як ого-го- мегапроект. Троє талановитих музикантів - ритм-гітарист Кріс Дрея, басист та клавішник Пол Сем’юел-Сміт та барабанщик Джим Маккарті залучили до співпраці голосистого вокаліста Джона Фіддлера, вигадали собі ту саму назву «Box of Frogs» («Коробка з жабами»), втягнули до своєї орбіти ще з десяток зірок — від Джефа Бека з Джиммі Пейджем до Роррі Галахера та Грема Паркера. І... А нічогісінько від задуманого суперуспіху. Настільки невдалого проєкту, у реалізації якого брала така кількість відомих музикантів, історія рок-музики, здається не знала ні до того, ні після.
А ще був гурт, у назві якого три магічні літери — BBM. Магічні, бо за кожним іменем — легенда: Джинджер Бейкер, Джек Брюс та Геррі Мур. Разом всі фактично мали намір відродити легендарну групу Cream. Вийшло з того відродження хіба що кілька вдалих композицій (ми їх, звісно, послухаємо) та скромне 57-ме місце в британських чартах. На щастя, учасники тріо не влаштовували гучних розборок, а тихо собі розійшлись, хіба трохи поіронізували один над одним — скажімо, Бейкер сказав, що його основний внесок у цей альбом – позування для фото на обкладинку в ролі стариганя з крилами (обкладинку покажемо).
До згаданих вражаючих історій успіху/неуспіху додамо не менш вражаючу оповідку — як із двох двох королів гітари ( Браяна Мея та Едді Ван Халена) ну майже склався королівський дует ( але найкраще з цього дуету ми, звісно, послухаємо).
Нарешті, у вас буде можливість послухати, як співає на санскриті легенда Rolling stones Мік Джагер. По дорозі до нового суперуспіху в рамках нового суперпроекту до нього долучились ще з півдесятка легенд, власників Греммі, наймолодший син Боба Марлі, щойно обоскарений індійський композитор - одне слово це був вражаючий сплав музикантів різних стилів та поколінь, кожен з яких є непересічною особистістю. Що цікаве з того вийшло, теж розкажемо. Ну, і, звісно, почуєте пісні та композиції, що їх деінде навряд чи послухаєте. Бо то є “Музичні історії” від Укрінформу, слухати їх — не переслухати...
Не знаєте, що таке хумпа? Плутаєте хумпу з пачангою? Не слухаєте йойк? Варто виправити ситуацію. В новій «Музичній історії» від Укрінформу ми розповімо про, скажемо так, екзотичні музичні стилі. Гарантуємо: буде цікаво, а далі вже вирішувати – ваше це чи ні.
Отже, жило собі чаранго, специфічний латиноамериканський інструмент, таке собі десятиструнне укулеле, виготовлене з панциря броненосця. І було воно відоме у своїх краях, на честь інструменту називались і невеличкі кубинські мандрівні оркестри, які до тамошньої революції виступали на вечірках та у барах. Після того ж, як лідер одного з таких оркестрів Хосе Фахардо написав та видав пісеньку під назвою «Ла пачанга», себто «Танцювальна вечірка», публіці, як то кажуть, «зайшло». Новинка здобула яскраву популярність не лише серед молодих вихідців із Куби та Латинської Америки, а й зазвучала в елітних клубах для багатшої публіки і викликала вал схожих мелодій. Так і народився стали новий музичний стиль - пачанга.
В нашій історії ми, звісно, послухаємо трохи «пачанги», а потім розповімо про подальші пригоди цього стилю– його швидкоплинну славу, таке ж швидке забуття та несподівану реінкарнацію з яскравою зіркою Ману Чао ( пам`ятаєте славнозвісну мелодію «Бонго бонго»?).
Хумпа. Тут ще цікавіше. Спочатку був «Гумовий верблюд» (фінською мовою – «Кумікамелі»). Верблюд став «Пенсіонерами» ( фінською – «Елакалайсет»). І вже «Пенсіонери» народили хумпу. Чому важливо, як звались ці музиканти по-фінськи? Бо ж у Фінляндії те все і відбувалось. Фінський гурт взяв за основу оригінальний танок, що виник у Фінляндії наприкінці 30-х років на основі фокстроту, додав трохи фінського темпераменту, пародійності та панк-естетики і... Народився той самий стиль. Хлопці заявили, що хумпа є надбанням фінського народу, має бути негайно відроджена, і взагалі – всі мелодії у цьому світі хумпа, або принаймні на неї схожі. І тут же почали це доводити: «Хумпакаток» ( так було названо один з альбомів) прокотився по репертуару суперзірок, спародіювавши їхні суперхіти – від Елвіса Преслі, до Роксет, Куін та та Донни Самер (простіше сказати, по кому фінські хлопці не проїхались).
Ось так. І це лише деякі фрагменти нашої нової «Музичної історії» з ведучими Олександром Харченком та Володимиром Радченком (монтаж – Романа Храброва). Слухайте нас – не переслухаєте!
Ми, звісно, не передбачимо, чи полюбите ви після цього пачангу, хумпу, чаранго та йойк. Але, принаймні, знатимете, що це таке. І коли життя в якийсь момент піде не так, поставте славнозвісну «Smoke on the water» у виконанні фінських хлопців в стилі хумпи. Точно стане, якщо не легше, то веселіше....
У новій «Музичній історії» від Укрінформу мова піде про виконавців, які ризикнули взяти за назву ім`я легендарного «Титаніка» - фактично символ катастрофи. Неймовірно, але таких гуртів виявилось більше десятка.
Чи зуміли вони подолати рок, закладений в назві? Хто як. Переважно, плили недовго, або ж, якщо у нас музичні історії, "недовго музика грала". Причини? Різні. Тим цікавіша кожен, так би мовити, кейс.
Чеський композитор Богуслав Ондрачек пише рок-оперу "Титанік». Найяскравіші чеські зірки, альбом з двох платівок з суперполіграфією, лібретто на чотирьох мовах, нарешті, потужний промоушн навіть на державному рівні! А опера не злітає. Чому? Маємо свою версію...
Угорська група «Каті еш а кере перек» пише пісню «Титанік». Всі зірки ніби сходяться, пісня вдається. Але хітом не стає.Чому? Наша версія, ймовірно, полемічна, можете заперечити, якщо не погодитесь.
Втім, один, але який яскравий, виняток мав місце. Норвезько-німецькийгурт Titanik успішно протримався на плаву добрих півтора десятки років і навіть пройшов реінкарнацію на початку 2000-х. "Родзинка" ж цієї історії полягає в тому, що найвідомішим хітом групи стала композиція Sultana, записана гуртом по суті як репетиційна риба, аби награти інструменти, і випущена на звороті першого синглу, аби лиш заповнити порожнечу. Хлопці багато років вперто не хотіли визнавати цей парадокс, але так воно сє сталось...
Одне слово, історія кожного "титанічного" плавання в музиці колоритна по-своєму. Ви, звісно, скажете: все відносно - що вважати успіхом, поразкою, і навпаки. Поза сумнівами. Ніхто не заважає слухати вам забутих, недооцінених, скривджених якимось критиками (типу нас) виконавців. Ми ж, у свою чергу, пригадуємо епізод, що свідчить на користь наполегливості, навіть якщо, здається, що айсберг вже таранить корабель. Вже згадувана «Каті еш а керек перек» не дала затопити свою пісню. «Титанік» переклали німецькою, її виконала вже східнонімецька група ГЕС (угорська Катя стала її солісткою). І переписали фінал пісні. Там вже все трохи інакше: «Як дзеркало лежить океан, але люди більше не довіряють йому і все одно будують корабель, схожий на «Титанік»...
Така ось історія...
Спитаєте, чому нас туди занесло, на блошині ринки? А хіба не ви хотіли фантастичних, неймовірних пригод музики?
Не хотіли почути таке, чого в усьому Інтернеті немає? Так ото ж. Де, як не там їх знайти.
Ось лише частина наших пригод.
З блошиного ринку у чорногорській Будві ( звідси назва альбому – «Бувля піяца», тобто, блошиний ринок) разом з югославською групою «Рибля чорба» вирушимо до Японії. Тут місцевий хлопець Акіро Терана свого часу з альбомом «Рефлекшенз» легко обійшов на повороті на якихось мільйон копій диску Майкла Джексона з його «Трилером» - одним з найуспішніших альбомів в історії сучасної музики. Слухали ви колись Акіра Терано? Тоді слухайте.
З Японії через Радянський Союз, через Добриніна-Шуфутінського ( могли ви собі таке уявити?), перекинемо вас до Європи ( чули колись групу Stammer the Hammer? ото ж...). З Європи - до Флориди ( по місточку кантрі-музики), потім через Німеччину до Болгарії та ще далі. І це лише трохи географії з наших мандрів...
Самі історії не менш фантастичні та парадоксальні, у деяких кілька «поверхів» сюжету. Лише одна для прикладу. Виявляється суперпопулярний свого часу номер «Мана-мана» одеської комік-групи «Маски» був побудований ( хоча там наче й мелодії ніякої не було!) таки на мелодії групи Stammer the Hammer, тобто Молоток-заїка ( де ще було знайти її диск, як не на блошиному ринку?). Але й група з такою прикольною назвою її не сама написала, а запозичила в одного італійця. Ба й той суперпопулярний італієць запозичив її в іншого, далеко не такого популярного італійця. Останній написав кількасот пісень, але, знаєте, з якої жив на старості літ? Ото ж.
Одне слово, буде вам на вихідні чи свята що послухати. Перепрошую, ми так досі нічого й не сказали, як правильно рибалити на квадратного групера? І ви досі навіть не знаєте, хто такий той групер? Краще послухаєте.
Як завжди, записали чергову «Музичну історію від Укрінформу» Олександр Харченко та Володимир Радченко, змонтував Роман Храбров.
Слухайте нас – не переслухаєте...
Як буде мало, знайдіть в архіві за посиланнями попередні історії та чекайте на нові.
Була така собі фінська панк-група, яка спочатку називалась Sleepy Sleepers (щось типу Сонні Укурки), а потім «Ленинградские ковбои». Чому саме «ленинградские»? Невідомо. Але панки були з панків – шалені зачіски у стилі кок, клоунські туфлі з суперзагнутими носами, репертуар відповідний.
І от ця підозріла компанія заводить дружбу з ким би ви думали? З ансамблем Радянської Армії песні та пляски ім. Александрова (що у них спільного?). І дає шоу «Total Balalaika Show» на Сенатській площі в Хельсінки для 70 тисяч фінів. А потім це шоу повторять у Берліні та транслюють на весь світ.
Чому ми кажемо, що фінські панки перемогли російських мілітаристів та надругалісь над «русскім воєнним вєлічієм»? Одна з фінських газет, приміром, написала так: “Вчора ми побачили, як російський ведмідь затанцював таки рок-н-ролл під фінське кантеле”. То чому? Послухайте — дізнаєтесь.
Як завжди у наших історіях будуть оригінальні музичні фрагменти, незвичні повороти сюжету. Буде вам “its only rock-n-roll balalajka”.