Контроль — поняття, яке увиразнюється своїм браком або неможливістю. Чи тотожний він відповідальності? До якої межі людина може мати його?
Про відчуття контролю — над собою та тим, що оточує, — поговорили Катя, Софія та Соня. За основу взяли поезії Ігоря Римарука, Грицька Чубая та Віктора Неборака.
З такої нагоди ми підготували особливий випуск — про те, що стоїть у центрі проєкту. Про насолоду.
Насолода, звісно, не єдине відчуття, яке кожен і кожна з команди пов’язує з роботою над подкастом. Важливі речі завжди зводять до замішання: і ми теж проходимо трансформації — вони бувають складними, деколи болісними. Тож у цей день нагадуємо собі й вам, що іноді, аби відчути насолоду — її потрібно свідомо зафіксувати. І ми таки до біса насолоджуємося своєю роботою!
У випуску цього разу ви почуєте всіх нас. А говоритимемо через поезію, Іллі Камінського, Галини Крук, Остапа Сливинського та Олег Лишега.
Дякуємо вам та собі. Як завжди, слова на вітер.
Щоб витворити власний простір, нам
завжди доводиться зрушити вже наявний - чи коли йдеться про
мистецтво, чи про соціальну модель, чи про спосіб любити, бо відсутність
прокресленого русла це
загубленість, але і свобода. Водночас якби нас не навчили, що значить «правда», ми б не вміли відрізнити її від брехні. Якби не сказали, що таке «любов», не вміли би її розгледіти. А хіба правда і любов – не чийсь патерн, не чийсь абсорбований і зведений до універсального означника досвід?
Про це – розмова Насті, Софії, Насті та Лізи
Кожна з нас має сильне відчуття сенсу в собі й у тому, чим ми займаємося. Кожна з нас боїться, що це воно розхитається. У цьому випуску ми продовжуємо досліджувати наші почуття й реакції — а тому просимо вас сприймати все, про що ми говоримо, виключно як наш досвід, який ми хочемо озвучити.
Постійна небезпека — вона руйнує відчуття сенсу чи навпаки викристалізовує його? Сенс і його зміна — як ставитися до того, що ти вже не є тою, ким була раніше? Сенс, якого не зрозуміють чужі, — чому ми завжди самотні за кордоном?
Розбиралися з цим Настя, Катя, Ліза та Настя.
Ми всі боїмося не встигнути. Боїмося, що не маємо часу. Боїмося за постійним бігом пропустити щось важливе. Хто скаже як правильно розставити акценти?
Страх не встигнути — екзистенційний. Він точно поглиблений великою війною. Він точно породжений не лише нею. А втім, що потрібно встигнути зробити? Чи можливий спокій — і чи ми його хочемо?
Про це говорять Настя, Даша, Вадим та Катя.
Чи можна запамʼятати людину такою, як вона була насправді? Ні, бо лишається тільки найважливіше. Однак найважливіше – для кого? Хто має право скласти образ людини? Про кодування й розкодовування памʼяти говорять Ліза, Даша, Маруся та Софія.
Цей випуск також про те, як ми повинні запамʼятати час, у який живемо, і передати цей код наступникам. Тема невичерпна і болісна. Підступатися до неї було боязко, але важливо.
Чи можна втекти від реальности? І, якщо спробувати втекти від неї, то чи вийде не втратити зв’язок повністю? Тема нового випуску — ескапізм. Про те, яким він буває, навіщо до нього звертаються і чи є тут подвійне дно, говорять Соня, Настя, Вадим та Настя.
Лірична героїня в поезії — яка вона? Чи завжди вона однакова?
Ну це вже просте питання: звісно, що ні. Над пошуком спільних та відмінних патернів замислилися цього разу Соня, Настя, Ліза та Настя.
Говоримо про зображення жінок у поезії, написаній жінками. Звучать твори Оксани Забужко, Галини Крук та Катерини Міхаліциної.
Тяглість — явище, яке в нас відібрали. Явище, яке тепер ми відновлюємо на рівнях власного життя та колективному.
Що є ця тяглість? Чому вона така нагальна?
Про це говорять Софія, Даша, Маруся та Вадим. Звучать поезії Оксани Забужко, Ігоря Римарука та Михайля Семенка.
Причетність — чи можемо ми її уникнути? Чи відповідальна людина за вчинки, яких вона не здійснила? І як бути з постійним страхом зрозуміти, що ти причетний не до того? Відповіді спробували знайти Маруся, Настя, Катя та Ліза.
Дитинство — штука, з якою зіткнулися всі. І часто нам легше говорити про приємні його частини, а негативні — витісняти. Про таку дивну, але обовʼязкову частину життя сьогодні говоритимуть Настя, Софія, Настя й Соня.
Депресивний митець — усім же відомий цей архетип?
Сьогодні Аня, Вадим, Катя та Ліза розбиратимуться, чи дійсно біль є невід’ємним складником творчості.
Простір — що воно таке? Де він є і що відбувається, коли його бракує?
У цьому випуску зачитуємося віршами про нього. І звісно, невідʼємний для нас простір — Київ. Про нього теж сьогодні говоримо багато.
Що для вас цілісність?
Кордони, вміння бути наодинці з собою чи, зрештою, бажання забратися геть від людства й нікого не бачити?
Читаємо поезію і намагаємося дійти спільності хоча би в чомусь.
Ми – подкаст Слова на вітер, вітаємо вас у нашому колі!
Тут не буде авторитетної догматичності, швидше побутове філософування і трохи здорової самоіронії. Ми не розказуємо, який світ. Ми запитуємо: слухай, а який він? Шукаємо, найбільше – в поезії. А за амбіцію маємо – пустити цей пошук за вітром до вас, підштовхнути до нових (а може, повернути до забутих питань).