Щоб витворити власний простір, нам
завжди доводиться зрушити вже наявний - чи коли йдеться про
мистецтво, чи про соціальну модель, чи про спосіб любити, бо відсутність
прокресленого русла це
загубленість, але і свобода. Водночас якби нас не навчили, що значить «правда», ми б не вміли відрізнити її від брехні. Якби не сказали, що таке «любов», не вміли би її розгледіти. А хіба правда і любов – не чийсь патерн, не чийсь абсорбований і зведений до універсального означника досвід?
Про це – розмова Насті, Софії, Насті та Лізи