"Сміливі завжди мають щастя", стверджував Іван Багряний. Утім, як на мене, йдеться не про щастя у його найтривіальнішому трактуванні - безтурботності, а радше про щастя сповненості, вірності собі і чистої совісті. І героїня нашого крайнього епізоду, режисерка-документалістка Аліса Коваленко якраз є найкращим прикладом сміливої жінки. У горнило війни вона потрапила ще у 2014 році, поїхавши на Донбас прямо з Майдану. Аліса пережила полон та знущання, проте брала камеру і поверталася у гарячі точки, а у 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, пішла доброволицею у ЗСУ. За той же час вона зняла три документальних стрічки - "Аліса в країні війни", "Домашні ігри" та "Ми не згаснемо", останню презентували на Берлінале і вона здобула чимало міжнародних нагород. Шлях Аліси Коваленко геть не легкий, часто не радісний, просотаний болем втрат, але спостерігаючи жінку переді мною, я гадаю, що вона радше щаслива. Разом із Алісою говоримо про документальне кіно як спосіб рефлексії, про те, яким є Донбас і про покоління українців, яким не вдалося його змінити, про заціпеніння як спосіб пережити полон, про сексуальне насильство як зброю у війні, про те як пережити травму, про відважність, межу компромісу, визначення партнерства, а також віри, надії і любові. Не найпростіший для прослуховування, однак дуже цінний випуск як один із відбитків нашої реальності.