"Я уявляла цю жінку і уявляла, що вона також думає про мене. Якщо ти тут, читаєш це і знаєш це, то так, я тут, така ж дивна як ти", – свого часу писала Фріда Кало. Ми ж завершуємо третій сезон подкасту "Ночі Дівочі" розмовою із дівчиною у війську, аби вкотре підкреслити - цивільні чи на фронті - ми всі одне. Анастасія Шевченко, яку ми також знаємо під творчим псевдонімом Стасік - дівчина, яку як раз побачив - не забути. Яскрава зовнішність: коротка їжакувата стрижка та бездонні очі, беззаперечна харизма та творчий талант, а також сміливість - транслювати суспільству ті слова, що для багатьох можуть бути складними чи страшними, - такою Стасік здається на перший погляд. Її "Герої вмирають" та "Колискова для ворога" вже точно вписані в історію нашого протястояння - як символи, як відповіді, як констатація реальності. Однак сама Анастасія, попри моноліт образів і меседжів, які транслює - тендітна та крихка. З діагностованою давніше клінічною депресією, борючись із фізичними дискомфортами, вона продовжує виконувати завдання на передовій, і визнає, що їй теж часто буває страшно. Наша бесіда вийшла справді дівочою: ми говоримо про доростання, в тому числі і до себе справжніх, як це бути пацанкою, але почати вірити в сестринство, про вірність собі, якою не жертвуєш навіть заради майже казкових шейхів, про своєчасність зустрічей і розставань, про тіло, його прийняття, а заодно - і всіх себе; бо інших нам не дано, бо ми в себе одні. Фінальний епізод третього сезону - спраглий ковток справжності посеред такого непростого літа.