«Ну, як-таки щоб воля — та пропала-
Се так колись і вітер пропаде!»
Так спершу не вірить Мавка з «Лісової пісні», втім, вже у наступній дії ми переконаємося, не так на її прикладі, як на Лукашевому, що саме воля (чи її відсутність) - то вибір кожного.
Саме цей, безперечно, екзистенційний вибір - наріжна тема майже усіх драм Лесі Українки. «Лісова пісня», «Камінний господар», «Бояриня», «На полі крові» та й інші її твори, що їх ми б не взялися перечитувати, неодмінно ставлять питання перед героями, а врешті, і перед нами, читачами: воля чи..? І на другому кінці - влада, звичка, страх, конформність, лінь. Бо ж воля у Лесі, достоту як і в українській мові - поняття багатовимірне, однак, саме воля - єдина можливість «до себе дорости».
Універсальність цієї дилеми, такої близької до шекспірівського «бути чи не бути», розмаїття сюжетів від біблейсько-античних і до сучасних, мінлива людськість і людська мінливість персонажів, їх пружна мова - все робить Українку українською авторкою справді світового порядку.
До такої думки дійшли ми в розмові із Наталкою Галаневич, солісткою фрік-кабаре Dakh Daughters, акторкою, яка захоплено перечитує Лесині драми і вже невдовзі зіграє у французькій постановці «Лісової пісні». Зачитуємо уривки, коментуємо чому не вдалося Мавці з Лукашем, міркуємо про бажання жінки бути самій, чи тексти Українки - жіночі і як Тичина «пішов по сценарію». Вигадуємо слова, багато сміємося. Рівняємося на Лесю. Захоплюємося. І вас припрошуємо.
Дякуємо за сприяння у записі Radio NV
Підтримайте "Ночі Дівочі" на Patreon