Другий сезон воєнного подкасту «Тримаю Небо» завершує розповідь військовослужбовиці з позивним Відьма. Її розповідь є згустком сили, болю, втоми та впертості в бажанні вижити та перемогти. Доповнюють історію неймовірно щемкі слова 6-річної донечки нашої героїні: «Не бійтеся, моя мама — Україна, вона нас порятує».
Про шлях на війну через Майдан і волонтерство; про слабких-сильних жінок у війську; тотальне вигорання і обов'язок кожного і кожної стояти до перемоги.
Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
Чечен воює з 1994-го року, з часу першої російсько-чеченської війни. Йому було 16, а сусіду, який вчив азам військової справи, — 23. Зброї не було, але ворог вдерся в їхню Ічкерію. І в перший бій вони пішли голіруч. Як каже Чечен, буквально з палками нападали на загарбників і здобували перші свої вогнестріли.
З того часу більше тридцяти років минуло. Майже нікого з побратимів-друзів немає серед живих. А Чечен досі воює — уже в Україні. Бо вороги ті самі: жорстокі та наглі росіяни. І сутичка з ним — тільки до перемоги.
Про життя-війну задля життя-волі слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо».
Історії Справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
Їй 25, за її плечима — кількарічне волонтерство у військовому шпиталі, служба за контрактом в ЗСУ і два з половиною роки на фронті в час повномасштабного вторгнення.
Дівчина повернулась в цивільне життя через важку хворобу батька. Але й тут торує свою особливу дорогу. І якщо все задумане вдасться, у Львові незабаром з'явиться ще один заклад, де військові і ветерани почуваються своїми і потрібними.
Звідки в героїні з’явились мрії про військо; як це — потрапити у військовий оркестр, вчитись на бойового медика і готувати на польовій кухні, — слухайте в епізоді подкасту «Тримаю небо».
Герою сьогоднішнього подкасту — Мадарі — виповнилось десять, коли розпочався Майдан, а за ним — напад ворога та війна в Україні. Стати військовим його мотивував батько, який служить у лавах Збройних Сил усі 11 років війни.
Його позивний — з популярного аніме Наруто, а шлях, який довелось пройти з початку повномасштабного вторгнення, холодить кров навіть найбільш загартованим. Розповідь Мадари слухати важко, але потрібно. Бо війна триває і лише спільним зусиллям ми здобудемо перемогу.
Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
До 2013 року друг Базука сприймав себе потенційним емігрантом, адже був альпіністом найвищого рівня та провадив значну частину життя за кордоном — у сходженнях на вершини та у супроводі унікальних турів.
У травні 2014 року Базука робить вибір на користь України, повертається на Батьківщину й одразу рушає на війну.
Згодом герой подкасту неодноразово повертається: в цивільне життя і на війну; оборона Києва, Харкова, Соледара і Бахмута; важке поранення і реабілітація. І тепер Базука планує знову стати у лави Збройних Сил. Бо війна триває, її вистачить на всіх.
Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
Впадати у відчай зараз не на часі — передає нам з фронту аеророзвідник Харків. Хлопець виконує бойові завдання на Запорізькому і Донецькому напрямках в складі героїчного 48-го ОШБ. Він став на боротьбу з ворогом в перші дні повномасштабного вторгнення, коли російські танки «шниряли» вулицями рідної Салтівки.
У цьому епізоді слухайте про:
оборону Харкова в 2022-му і залізобетонний опір міста впродовж усього часу війни;
службу в батальйоні кримців;
несхитну віру в повернення Криму
Воєнний подкаст «Тримаю небо» веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
Морський піхотинець Шрам у війську вже 12 років. Пішов одразу після школи, бо прагнув якомога швидше стати на ноги і ні від кого не залежати. Хлопець здобув військову освіту, воював в часі ООС; повномасштабне вторгнення зустрів на позиції в лавах легендарного 503 батальйону. Дивом вийшов з оточення під Волновахою. Мало не втратив батьків в окупапії; продовжив боротьбу у Мар’їнці, Авдіївці, контрнаступі на Времіївському виступі.
Нині Шрам — командир батальйону БпЛА в одній з бригад морської піхоти. Досвідом і постійним навчанням мотивує побратимів ставати щодень кращими у своїй ратній професії. Історії справжніх привозить з фронту журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
Танкіст «Кемрі» прийшов у 42-гу окрему механізовану бригаду звивистими дорогами. Через важку операцію його не взяли у військо в перші дні повномасштабного вторгнення. Але наш герой не здавався: спочатку мобілізувався в роту воєнізованої охорони, потім допомагав формувати 53-ій окремий стрілецький батальйон. Півроку риття окопів під Києвом спонукали перевестись в нову бригаду. Але й тут не вдалось потрапити на фронт. Коли зрештою опинився з «необстріляною» частиною під Кремінною, найбільше вболівав, аби не посипалась бригада.
Про силу вмотивованих бійців і фахових командирів, неможливість звикнути до війни і вагу підтримки тилу слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Історії справжніх записує для ЛКП «Львівське радіо» журналістка і волонтерка Ірина Вовк.
Черговий герой подкасту «Тримаю Небо» з Іриною Вовк — морський піхотинець з позивним Кущ. Він знає війну з дна окопу і з борту десантного човна. А ще із секретних документів Верховної Ради України, адже саме з її лав наш герой пішов аби долучитись до самооборони Києва 24 лютого 2022 року.
«Або на фронт, або для фронту,— це єдина зараз парадигма для кожного українця. І тоді в нас немає шансу не перемогти», — впевнений герой наступного епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо».
Епізод «Тримаю небо» сьогодні особливо болючий — один з його героїв поліг невдовзі після запису.
Сирієць Шаман каже про себе: «Я народився і помру на війні». Він не дожив зовсім трошки до падіння диктатури Асада, через яку загинули шестеро його братів, і яка змусила тікати в Україну 20 років тому. На цій війні Шаман воював і поліг за обидві свої Батьківщини. Бо ворог той самий. І він має бути здоланий.
Нищити ворога і рятувати своїх — така мета на фронті в операторів БПЛА Фокуса та Жука. Про їхній злагоджений і мужній екіпаж веде далі розповідь авторка подкасту Ірина Вовк.
Розвідник «Ромашка» з тих, хто добре знає, коли насправді розпочалась війна з росією. Він на фронті з літа 2014-го. У складі 93 ОМБр «Холодний Яр» обороняв Авдіївку і ДАП. Там отримав важке поранення і був демобілізований. Але коли ворог попер відкрито, став у стрій окремого штурмового батальйону і третій рік не випускає з рук зброю. Весь час вчиться і вчить. Бо ворог сильний і розумний.
Чи маємо ресурси перемогти в цій війні і що особисто для «Ромашки» буде перемогою — слухайте в другому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його ведучою є журналістка й волонтерка Ірина Вовк.
На стрімінгових платформах доступно понад 50 епізодів, де журналістка та волонтерка Ірина Вовк бере інтерв'ю у військових, що захищають нашу державність.
Історій про війну, які варто почути кожному, не стає менше. Тому Студія подкастів і Дім Звуку анонсують вихід другого сезону подкасту «Тримаю Небо».
У випуску ви почуєте про:
переломні моменти війни;
найбільшу бентегу на фронті;
еволюцію супергероїв і зародження новітньої української міфології.
Друг «Журналіст», батько трьох дітей, добровольцем прийшов у 103 бригаду ТРО. Спочатку був стрільцем кулемета, а згодом героя знайшла цивільна професія і він продовжив службу прес-офіцером підрозділу. У епізоді він розповідає про тих, хто вчора були нашими сусідами чи випадковими перехожими, а потім все полишили і пішли захищати свою землю.
На війні перемагають тили,- нагадує нам з фронту розвідник Пепел. Його війна розпочалась 2016-го у добробаті під Широкиним. Без зарплатні, зате з автоматом. Із друзями, що, як і ти, облишили все і пішли воювати, бо напав ворог. І війна, і ворог за ті роки стали лютішими. Пепел має що розповісти про те,
-як тиждень виходили з побратимами з-під Маріуполя – без води і спальників, коли вночі стійкий мінус;
– як застали ще живою Мар»їнку. Але засилля ворожих fpv-дронів і арти дім за домом стерли місто;
- чому любить воювати влітку, але терпіти не може форсувати воду.
Проте форсує і воює за всякої погоди. А ще вчить мову і після війни збирається на курси, щоб не тільки добре говорити, а й думати українською. Бо Пепел – з тих справжніх мотивованих добровольців,- каже про свого гостя журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk
-Я людина, яка взяла естафету,- каже про свою мотивацію стати на захист України Левко, аеророзвідник 58 ОМбр.
В цивільному житті він успішний архітектор з гідним заробітком. Перший рік вторгнення щедро донатив і в тому бачив свою найкращу роль в обороні країни. Та в якийсь момент прийняв свідоме рішення йти у військо. Щоб завершити справу чотирьох своїх предків, які воювали за свободу. І щоб могти дивитись у вічі тим, хто повернеться згодом з війни.
Про страх і рішучість; ілюзії і реалії фронту, армійські «університети» і …класичну латину говорили за кавою десь на півдні Донбасу з ведучою нашого воєнного подкасту Іриною Вовк\Iryna Vovk.
Еней постійно усміхається. В нього така реакція на стрес. А про стрес чи треба питати в чоловіка, що скоро два роки як на війні?
Еней - командир аеророзвідки 125 Обр, кадрового львівського формування тероборони, куди прийшов відразу, як переправив сім’ю за кордон.
- Про силу і міфи бпла;
- Відкладену до перемоги заповідь «не убий»,
- Закон про мобілізацію і повоєнні плани говорили з Іриною Вовк під час короткої відпустки до Львова.
Кожен може стати воїном. Треба тільки над собою попрацювати,- передає з фронту друг Домінік, командир снайперів морських піхотинців.
Він для себе знав зі школи: в разі війни піде воювати. В совкову армію не рвався, але про добрий військовий вишкіл подбав. Бо свій дім і свою землю чоловік має вміти захищати.
Про недолугу пропаганду і випадкове командирство; про війну, якої вистачить ще для багатьох, і обов’язок вчитись воювати – слухайте в новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо».
Історії справжніх героїв записує журналістка і волонтерка Ірина Вовк
Українські військові як кава – міцні і заварні,- сипле жартами про себе і побратимів штурмовик львівської 80-ки з позивним Кава.
Кава на позиціях 20 місяців. Загалом на війні – десятий рік. Багато перейшов, бачив і втрачав. І коли стверджує, що на загал цивільні мало переймаються фронтом, маємо то почути і приміряти до себе.
Бо просто зичити на свята Перемоги наразі не працює: ворог перегрупувався і відступати не збирається…
Розповідь з «нуля» щойно привезла волонтерка і ведуча воєнного подкасту Ірина Вовк.
А хто, крім нас?- відповідає запитанням на запитання про півтора роки на фронті друг Борода, мінометник із Полтавської ТрО.
Він зізнається: звісно, добре було б перепочити – підтягнути бізнес, поправити здоров’я, набутись з рідними. І десь за рік, якщо ще не здолаємо ворога, знов повернутись в стрій. Але поки воює, як є.
Про зачинені полтавські військкомати в перші дні вторгнення, імпровізовані броники і коктейлі замість зброї; про великі втрати під Соледаром та про власний вибір воювати на цій випаленій землі, слухайте в новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». Його веде журналістка і волонтерка Ірина Вовк/Iryna Vovk.
День волонтера не випадково сусідить в календарі з Днем ЗСУ. Волонтери буквально підпирають військо всім, чого бракує фронту: ліки-еваки-джипи-дрони-теплаки…Пам’ятаєте начебто жарт про ядерну бомбу, якої в України немає, доки її хтось не замовить волонтерам? Сьогодні їх День.
З цієї нагоди наша ведуча і десятий рік волонтерка Ірина Вовк\ Iryna Vovk згадує з колегою Романом Якубишинимспільні пригоди,
як тричі ремонтували дорогою свого першого джипа на фронт;
як виявили, що той Ігор, кому підписані були всі пакунки в кількох машинах, має позивний Куркуль;
що спільне гасло українських волонтерів «Сядуть всі». І відразу вибухають реготом: «Бажано в одну колонію, щоб веселіше було».
За цими жартами проступає справжня суть нашого волонтерства: з усіх сил їдуть-везуть-тримають живий ланцюг з військом, доки дорослішає держава і її громадяни.
Бо перемога настане, коли на неї працюватимуть всі.
Про це наступний епізод воєнного подкасту «Тримаю небо».
-Чотири турнікети та саперна лопатка при собі – це на війні не менш важливо, ніж автомат,- ділиться своїм набутком виживання друг Гуцул. У відкритих боях він з 2014 – го; в активному поході за нашу свободу – з 2001-го, коли після справи Гонгадзе вийшов на акцію «Україна без Кучми» і більше не полишав боротьби. «Завдяки Кучмі,- жартує Гуцул, - здобув друзів, кума, а потім побратимів.»
За освітою – політолог, у цивільному житті – менеджер культури, він багато жартує і про все розповідає ствердно та світло. Це ще одне його переконання: почуття гумору на війні важливіше навіть за фізичну підготовку.
Про красу на війні, естетику зла, два шляхи для українців і новий мистецький проєкт під егідою ООН слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо».
Справжні історії героїв для Львівського радіо документує волонтерка і журналістка Ірина Вовк/ Iryna Vovk