Насправді людське життя ніколи не є аж таким страшним чи трагічним, як видається людині моментами. Навіть у горі є натяк якщо не на майбутню втіху, то принаймні на позбавлення від ілюзії, що щось направду залежить від людини та її бажань... Бо все в цьому світі давно і дивно переплелося, переплуталося, поєдналось у єдиному полотні - як барви на картині або нитки в гобелені. Нитка за ниткою, барва за барвою - жодної не висмикнеш, не обірвеш, не спотворивши гармонії візерунку. Зрештою, допоки людина жива, з нею завжди залишаються її спогади, досвід, щасливі та найгірші моменти - все те, що вона пережила, зрозуміла, відчула, вистраждала у своєму короткому чи довгому житті, все, що вчинила чи не змогла зробити або виправити, - той фрагмент візерунка, який творить для неї правдиву суть її власного життя.