І чорні хмари заволокли сонячний горизонт, і оскаженіло мовив гром, серед похмурого неба, зриваючись на болючий викрик. І струменями потекла вода, окропляючи грішну землю. Здригнулося все єстество світу білого. То плакав та журився бог над святою Полтавою, бо дізнавсь, що перший сезон пловкасту завершився. Та не спіши, ти, лити сльози подібно пуссібою кволому, бо радісну вісточку я несу в своєму дзьобі - пловкаст живе! Доки ти дивишся хентай з телепузиками, доки смієшся з приколів дегонських, бо дегонське - то богоугодне, доки на опенмайкі унилі ходиш, доки продовжуєш сміятися із тем статевих, доти квітне пловкаст. Славімо його!