«Абу-Касимові капці» — поетична казка українського письменника Івана Франка, в основі якої східний (арабський) сюжет. Вперше казка побачила світ у журналі «Дзвінок» 1895 року під назвою «Абу-Каземові капці» і мала великий успіх у читачів. Того ж року поема вийшла у Львові окремою книжкою.

Поет з гумором розповідає про пригоди старого скупаря багдадського купця Абу-Касима, який ходить брудний, у драному одязі, у старих капцях, тому що не хоче витрачати грошей.

Абу-Касим торгував пахощами і славився своєю неймовірною скупістю. Він завжди був злиденно, по-жебрацький одягнений, але найстрашнішим було його взуття, чи як кажуть у Галичині — капці, відомі на весь Багдад. Саме навколо цих страшних капців І. Франко базує весь сюжет свого твору.

Абу-Касим, розуміючи наскільки його взуття жахливе, впродовж цілого твору намагається його позбутися, але це йому ніяк не вдається. Кожна його спроба завершується невдачею, іноді комічною, іноді трагічною.

Закінчується казка тим, що Абу-Касим втрачає все своє багатство і стає «турецьким святим» — дервішем-жебраком, який до кінця життя ходить з тими капцями на плечах. А коли помер, то з ними його і поховали.