Був час, коли світ ще не знав ані війни, ані брехні, ані голоду. Люди жили довго, тіла їхні сяяли, а серця не знали страху. Це була Сатья-юга — золота доба, перша епоха в коловороті часу. Богам не треба було храмів, бо люди самі були храмами; закони не писали на камені, бо істина жила в кожному диханні.

Але навіть у найсвітлішій добі вже приховано насіння кінця. Бо світ рухається колесом, і щораз після підйому настає падіння. Золото тьмяніє, срібло блідне, і зрештою залишається залізо.

У цьому епізоді ми вирушимо в подорож давньоіндійськими міфами, щоб побачити, яким було людство в часи «золотого віку», і замислитися — чому ми знову і знову шукаємо втрачений рай.