Хочеться розпочати цей анонс різноманітними таємничими вигуками на кшталт «охо-хо» чи «хе-хе-хе», оскільки твір Підмогильного дійшов до того пікантного передкульмінаційного моменту, де всі читачі й читачки тільки й можуть крадькома всміхатися на лиху вдачу Степана.

Одружується наш хлопчик, уже зовсім дорослий. Хоча стривайте, це ж Радченко: тут усе не так просто й усе не просто так. Двадцять сторінок він собі думає, як би красиво й гідно відкараскатися від Зоськи. Бажано, щоб назавжди й щоб вона не сильно напружувала його своїми сердечними драмами на цю тему. 

Аж раптом: «Виходь за мене», і вже. Як співав гурт «Один в каное», «вір або не вір, в моїй голові віддає накази звір». Припускаємо, що в голові Степана живе тхір. Або маленька декоративна свинка. З усією повагою до цих тварин, але судіть самі.