Читацьке серце, далебі, кров’ю облилося на моменті Зосьчиних міркувань про аероплани й бомби. Згадали, либонь, як то в сиву давнину не боялися ми ані літаків у небі, ані думок про смерть — далеку й незбагненну. А Зоська така тривожна, ніби у 2024-му живе, а не на сто років раніше. Та й Степан, годі казати, надто сучасна особа.

У цьому творі багато краси й ницості людського перебування на землі. Гола правда й погано одягнена брехня, якими Степан усе намагається прикрасити свої дні: ніби й прагне бути чесним із собою, а все одно виходить якась чортівня. Обманює себе, Зоську, але нас не обдурить. Ми маємо якісні мікроскопи, тож нумо препарувати персонажа разом, щоб уникати таких степанів у житті!