Така хруска, така гучна 

уся моя кімната!

Так м’яко встелена вона — 

їй-бо, не мулько спати.

Шість з половиною — в один, 

чотири кроки — в другий. 

Блукаю нею, вражий син,

неначе кінь муругий.

Так дзвінко думається в ній — 

не нудно і не лячно. 

Але збігає з мене лій, 

хоч їсться дуже смачно. 

Машини шастають навкруг, 

неначе на параді. 

Папір, мій зловорожий друг, 

і тут мені завадить. 

Покинув я сумний підвал, лишив майдан Богдана, 

де гетьман огиря учвал кудись жене щорана. 

Я там давненько вже не знав, про справжні емпіреї,

а тут Господь наобіцяв гетьманські привілеї. 

Доскочив радості я враз, коли на поверх третій

мене провели на показ за буки і мислєті. 

Така хруска, така гучна уся моя кімната. 

Скрипить, як скрипочка, вона, та ні з ким танцювати.

18 січня 1972 р.