У п’ятому епізоді разом із письменницею, літературознавицею, редакторкою платформи «Бабай», менеджеркою видавництва «Жорж» Серафимою Білою обговорюємо, як горор висвітлює жіночий досвід, травму, тіло і суспільні страхи.
Серафима Біла ділиться своїм баченням горору як жанру, що працює з травмою, ізоляцією та соціальною несправедливістю. Аналізуємо тексти Ширлі Джексон і сучасних українських авторок, щоб показати, як жіноче письмо змінює уявлення про страх.
Про що ще говоримо в епізоді:
Чому роман Ширлі Джексон «Ми завжди жили у замку» — це горор без монстрів, але з максимальною напругою;
Чим жіночий горор відрізняється від чоловічого і навіщо монстрам співчуття;
Чому жінки почали працювати з жанром горору і що насправді розповідає «Франкенштайн» Мері Шеллі;
Що таке бодигорор, чому він особливо популярний у жіночому та квір-письмі;
Чи може українська горор-література говорити про війну.
Книжки, які згадуються в епізоді
Ширлі Джексон – «Ми завжди жили в замку» – «Лотерея» – «Привиди дому на пагорбі»
Т. Кінгфішер – «Клятвений солдат. Книга 1. Те, що тривожить мерців» – «Книга 2. Те, що бенкетує вночі»
Мона Авад – «Зайчик» – «Rouge»
– Євгенія Кужавська — «Боги мого краю дуже люблять кров» – Оксана Ковальчук — «Залишена» – Ната Гриценко — «Примари Менґура», «Тінь на порозі» – Серафима Біла — «Анатомія жаху» – Збірки спільноти «Бабай»: «Нічний сеанс», «Число звіра»
– Шарлотта Перкінс Ґілман — «Жовті шпалери» – Мері Шеллі — «Франкенштайн» – Енн Редкліфф — готичні романи – Наталена Королева — «Шовкова пані» – Наталія Кобринська — «Душа»
Інтерв’ю Мони Авад https://bit.ly/4oqSHAS
Інстаграм DIVOCHE https://www.instagram.com/divoche.media
Блог «Коли ми говоримо про книжки» https://t.me/okbookclub
Канал «Тропи і Трупи» https://bit.ly/3HpcZtL
