Максим Єрмохін родом з Хмельниччини. В армії він з 2012 року, тож питання йти чи не йти захищати країну, коли росіяни почали окупацію, не виникало. У 2014 році, ще будучи курсантом, випрошував у керівництва поїхати на війну, але йому відмовили, сказавши: «Ви, курсанти, вчіться, а потім подивимося». У свою першу ротацію потрапив у 2017 році. Називає це незакритим гештальтом і каже, що має комплекс з цього приводу. А вже друга ротація змінила його життя.
«Я вже купив квиток на потяг, ми мали повертатися з ротації. І за тиждень я пішов в останній вихід. Була маленька доріжка, по якій ми неодноразово ходили. Її ніхто не міг замінувати, бо це було фізично неможливо. Перед цим дощ пройшов — земля чи стала м’якішою, чи та волога, яка була в землі, трохи припідняла міну. Першим пройшов мій товариш, а за ним пішов я і натрапив на міну. Спочатку подумав, що можливо зачепив розтяжку, але потім подивився, що там ямка, з однією ногою все було зрозуміло одразу, а друга була покоцана».
Тепер, знаючи все з власного досвіду, Максим розповідає іншим і про падіння на культю, і про незручності, які точно виникатимуть перший час. Свій протез Максим називає перевагою, а не недоліком, тому абсолютно не соромиться ходити, наприклад, у шортах.
У другому випуску подкасту "Сталеві воїни" від "Повернись живим" Максим Єрмохін поділився з журналісткою Дар'єю Бурою історією відновлення, переосмислення власного життя та допомоги побратимам, які також отримали важкі поранення на війні.